Літературно-музична композиція «Поезія – це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі...» (до 90-річчя Ліни Костенко.)
КРИВОРІЗЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ ТРАНСПОРТНО - МЕТАЛУРГІЙНИЙ ЛІЦЕЙ
Літературно-музична композиція
«Поезія – це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі...»
(до 90-річчя Ліни Костенко.)
На екран спроектовано портрет Ліни Костенко. На сцену виходить дівчина. На фоні музики звучать слова Л. Костенко.
Ведуча 1.
Я в людей не проситиму сили,
Я нічого в житті не просила,
Як не просять гранітні схили,
Щоб у спеку дощі їх зросили.
Я в людей попрошу тільки віри
В кожне слово, почуте від мене,
В кожен погляд очей моїх сірих,
В кожну ласку рук нестудених.
Ведучий 2.
Шановні любителі українського слова! Від щирого серця вітаємо Вас у цьому залі. Сьогодні ми відчинимо двері в дивовижно-яскравий світ видатного українського митця - Ліни Василівни Костенко. 19 березня 2021 року зустрічає вона свою 90 весну.
Ведучий 1.
На нинішньому поетичному Олімпі України серед інших майстрів слова вже кілька десятиліть живе вона як „нерозгадане чудо”, „голос народу”.
Вслухайтесь у слово поетеси, серцем доторкніться його чар, вдумайтесь у його глибокий зміст – і вам відкриється багато таємниць, життєвих і поетичних.
Учні. Ліцею декламують вірші про природу
«Усе моє, все зветься Україна»
«Вербові сережки»
Ведучий 2.
Творчість Ліни Костенко – видатне явище в українській літературі. Її поезії здатні викликати благотворний ефект – в людині будити Людину.
«Під маленькими яличками»
« Цей ліс живий»
«Бузиновий цар»
«Соловейко застудився»
Ведучий.
У Ліни Костенко прекрасні вірші про природу, які звучать, як словесний симфонічний оркестр.
«Баба Віхола»
«Горобець із білою бородою»
«Пряля»
«Заячий карнавал»
«Перший пароплав»
«Місяць уповні»
«Вечірнє сонце, дякую за день»
Перегляд відеоролика «Осінній день...»
Ведучий 2.
Ліна Костенко не любить розповідати про себе. На запитання, що стосуються її біографічних моментів, говорить: «Із моїх творів можете дізнатись про мене все, що вас цікавить».
Мене ізмалку люблять всі дерева,
І розуміє бузиновий Пан,
Чому верба, від крапель кришталева,
Мені сказала: «Здрастуй!» - крізь туман.
Чому ліси чекають мене знову,
На щит піднявши сонце і зорю.
Я їх люблю, я знаю їхню мову.
Я з ними теж мовчанням говорю.
Ведучий 1.
Гадаю, що так відповідають поети з органічною потребою бути правдивими у слові. Вони не фальшивлять, не приймають якихось показних, «красивих» поз. І якщо відсилають до своїх творів, то роблять це тому, що ручаються за їх абсолютну правдивість і вірять у те, що їм вдалося в них самовиразитись.
Стоїть у ружах золота колиска,
Блакитні вії хата підніма
Світ незбагненний здалека і зблизька
Початок є. А слова ще нема.
Ще дивен дим, і хата ще казкова,
І ще ніяк нічого ще не звуть.
І хмари не прив’язані до слова,
От просто так – пливуть собі й пливуть.
Ще кожен пальчик сам собі Бетховен,
Ще все на світі гарне і моє,
І світить сонце оком загадковим,
Ще слів нема. Поезія вже є.
Ведучий 2.
Із золотої чи просто залитої сонцем колиски, дивиться у світ маленьке дитя – то майбутній поет, що здивує людство своїм сокровенним словом.
Ведучий 1.
Народилася Ліна Василівна Костенко 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві, що розташоване за 80 км від Києва униз по Дніпру. Славний історією Ржищів знав вогні народних повстань. Про минувшину маленькій Ліні багато розповідав батько. А він дуже цікавою особистістю: працюючи учителем у школі, викладав мало не всі предмети, знав дванадцять мов.
Ведучий 2.
З шестирічного віку Ліна мешкає у Києві. Їй було одинадцять років, коли почалася війна. Упродовж цілого життя переходила борознами випробувань – а вони укріплюють душу.
Ведучий 1.
Воєнні дитячі віршовані проби були недитячими. На жаль, ті поезії не збереглися. Ліні Костенко запам'яталося: притулившись до краю окопу, вона осколком писала на стіні свій перший вірш. Писала великими друкованими літерами. Вона не запам'ятала того вірша, хоч знає, що він був не про зайчика і не про вовка, а про щось інше, зовсім недитяче. Бо ж недитячими були страшні враження, які намагалася висловити своїм першим віршем.
Перегляд відеоролика «Мій перший вірш написаний в окопі»
Ведучий 2.
Ще школяркою Ліна Костенко почала відвідувати літературну студію при Спілці письменників України. Потім навчалася в Київському педагогічному інституті. Московський літературний інститут ім.Горького закінчила з відзнакою. Згодом Ліна Костенко повертається на Україну, де все сміливіше розправляє плечі молоде покоління – „шістдесятники”.
« І все на світі треба пережити»
Ведучий 1.
Світи Ліни Костенко... І чари, і музика, і біль, і бентежні асоціації — вся ота небуденність, отой захват од простору і висоти.
Перегляд відеоролика з декламуванням вірша «Крила» Богданом Ступкою .
Ведучий 2.
У творчості Л.Костенко можна виділити чотири тематичні епіцентри. Вони позначаються такими словами: пам'ять, творчість, любов, природа. Категорія «пам'ять» тісно пов'язана з категоріями «Батьківщина» і «духовність».
Життя іде і все без коректур,
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
І ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
В які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, - час.
А ми живі, нам треба поспішати
Зробити щось, лишити по собі,
А ми, нічого, - пройдемо, як тіні,
Щоб тільки неба очі голубі
Цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
Щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
І як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
Не біся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
Бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Читець.
І тільки злість буває геніальна.
Господь, спаси мене від доброти!
Така тепер на світі коновальня,
Що треба мати нерви, як дроти.
А нерви ж мої, ох нерви,
Струни мої, настренчені на епохальний лад!
А мені ж, може, просто хочеться щастя,
Тугого й солодкого, як шоколад ...
Козацький вітер вишмагає душу,
І я у ніжність ледве добреду.
Яким вогнем спокутувати мушу
Хронічну українську доброту?!
А по ідеї жінка – тільки жінка.
Смаглява золота віолончель.
Справляло б тіло пристрасні обжинки
Колисками і лагодом ночей ...
І щось в мені таки велить
Збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось в мені таке бринить,
Що це і є, напевно, Україна.
Читець.
Страшні слова, коли мовчать,
Коли вони зненацька причаїлись,
Коли не знаєш з чого їх почать,
Бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
Із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
А ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
Якийсь безсмертний дотик до душі.
Ведучий 1.
Симфонія кохання у творчій палітрі поетеси – ніби „золоте пташеня” поетичного саду. Ліна Костенко сама встановлює найвищу планку почуттів, які можуть здолати лише Антеї духу, освячені небесами люди.
Ведуча 2.
Лірична героїня інтимних віршів Ліни Костенко така ніжна, жіноча, і так їй хочеться любові крилатої, високої, яка б „ чолом сягала неба”. Та в житті вирують драми, болі, муки і печалі. Кохання в ліриці Ліни Костенко – це свято... Полон.... Шаленство... Сон... Чаклунство... Це самозреченість і вічність, втіха і смуток, це беззахисність і сила, це безмежжя ніжності.
Читець.
спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю
Читець.
Осінній день березами почавсь.
Різьбить печаль свої дереворити.
Я думаю про тебе весь свій час.
Але про це не треба говорити.
Ти прийдеш знов. Ми будемо на «ви».
Чи ж неповторне можна повторити?
В моїх очах свій сум перепливи.
Але про це не треба говорити.
Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю, о як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.
Читець. «Світлий сонет».
Як пощастило дівчинці в сімнадцять,
В сімнадцять гарних, неповторних літ!
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Вона ридає, але все як слід.
Вона росте ще, завтра буде вищенька.
Але печаль приходить завчасу.
Це ще не сльози – це квітуча вишенька,
Що на світанку струшує росу.
Вона в житті зіткнулась з неприємністю:
Хлопчина їй не відповів взаємністю.
І то чому; бо любить іншу дівчину,
А вірність має душу неподільчиву.
Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.
Як пощастило дівчинці в сімнадцять.
Ведучий 1.
Любов – вічно зелене дерево життя. Вона то бурхлива, як океан, то невичерпна, як джерело, гаряча, як промені сонця, як іскра вогню, що спалахує дивовижною загравою, як страшний буревій, що гасить ту пожежу і запалює нову, ще дивовижнішу. Той, хто зазнав її, вічно зберігає цю пісню в серці, у своїй душі.
Читець. «Моя любове!».
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
Не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
І не приспи, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
Важкого серця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
Не розміняй на спотички доріг,
Бо кості перевернуться в гробницях
Гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
І від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
Та що поробиш, - тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
І дзвін мечів до третьої весни ...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Перегляд відеоролика
Ведучий 2.
Світлою і водночас трагічною постаттю є образ легендарної поетеси-співачки Марусі Чурай. Легенда обросла такими життєвими подробицями, які ми сприймаємо як реальність. Роман у віршах «Маруся Чурай» - надзвичайної художної сили. Цей твір про далеке минуле, але і цілком сучасний, бо звучать у ньому проблеми, які хвилюють нас сьогодні.
Інсценізування уривка з роману Ліни Костенко «Маруся Чурай»
Гасне світло. Вглиб сцени проектується зображення темниці. Звучить тривожна музика. Сцена ледь освітлюється. На сцені дівчина в українському вбранні сидить на лавці. Це – Маруся Чурай.
Маруся …
Пройшло життя. Не варт було і труду.
Лише образи наберешся вщерть.
Останні дні вже якось перебуду.
Та вже й кінець… (звертається до сонця)
Я завтра, сонце, буду умирати.
Я перейшла вже смертницьку межу.
Спасибі, сонце, ти прийшло крізь грати.
Я лиш тобі всю правду розкажу.
Не помста це була, не божевілля.
Людина спроста ближнього не вб'є.
Я не труїла. Те прокляте зілля
він випив сам. Воно було моє.
Пауза. Маруся піднімається з лавки. Торкнувся шклянки білими вустами.
Повільно пив. І випив. І погас… Пауза.
Світанок
Світає, Господи, світає ...
Земля у росах, як в парчі.
Маріє, Діво Пресвятая,
Це Ти так плакала вночі?.
Ведучий.
І прокотилось натовпом строкатим:
«Ведуть!»
Тітки – біліші наміток.
Проноза швець шепочеться із катом,
Щоб потім дав мотузочки шматок.
Замовкли всі,
Ніхто й не ворухнеться.
Лиш дві куми, сусідки Вишняка:
Жінка 1.
Диви яка, іде і не споткнеться!
Жінка 2.
Іде під зашморг, а диви яка!
Жінка 1.
На матір схожа, тільки трохи вища.
Ті ж самі очі і така ж коса.
Жінка 2.
Ну, от скажіть, людоньки, навіщо
Такій убивці та така краса?
Чоловік.
А це як хто. Я маю іншу гадку.
Якась вона не схожа на убивць.
Злочинниця, - а так би й зняв би шапку.
На смерть іде, - а так би й поклонивсь.
Жінка 1.
Бо ти такий вже, чоловіче, зроду,
Все б тільки очі витріщав на вроду.
Жінка 2.
Знімати шапку?! Себто перед ким?
Перед цією? Себто отакою,
Що отруїла власною рукою?
Та щоб над нею обвалилась твердь!
Чоловік.
Побійся Бога, вона ж іде на смерть!
Ведучий.
Вона ішла. А хмари як подерті.
І сизий степ ще звечора в росі.
І з кожним кроком до своєї смерті
Була усім видніша звідусіль.
Стояли люди злякані, притихлі.
Вона ішла туди, як до вершин.
Були вже риси мертві і застиглі,
І тільки вітер коси ворушив...
О Господи, прости нам цю ганьбу!...
І раптом вершник врізався в юрбу...
Іван Іскра.
Спиніться! Гетьман вас уповновластив
Читати вголос цей універсал!
Чоловік
Іване! Як ти встиг?! (Кричав і тряс його за груди.)
Іван.
Наш гетьман, властію високий,
Такий наказ читати повелів!
…Чурай Маруся винна ув одному:
Вчинила злочин в розпачі страшному.
Вчинивши зло, вона не є злочинна,
Бо тільки зрада є тому причина.
…Її пісні – як перло многоцінне,
Як дивен скарб серед земних марнот.
Тим паче зараз, як така розруха.
Тим паче зараз, при такій війні.
Що помагає не вгашати духа,
Як не співцями створені пісні?
Ведучий.
Жінки якісь вже бігли до Марусі.
Чиєсь в юрбі гуцикало дитя.
Вона стояла, мов застигла в русі, -
Уже по той бік сонця і життя.
Жінка 1.
Такого ще не чувано ніде.
Її пустили, а вона не йде!..(Виходять жінки і чоловік)
Маруся. (до Івана)
Так і живу. Минаю, наче хмарка.
...Минають миті, довші від століть…
Вся облітаю, як осінній лист...
Так, сплю не сплю, зіщулюсь на печі.
І виє пес на місяць уночі.
…Якби тепер я, мабуть, заспівала,
Було б це вже хрипіння, а не спів.
Так і живу, без голосу, німа.
Пісень немає – і мене нема... (Іван виходить.)
Весна прийшла. Скасовано угоду.
Вся Україна знову у вогні.
Цвіте земля, задивлена в свободу.
Аж навіть жити хочеться мені.
…Виходить полк. Іван під корогвами.
І я край шляху осторонь стою.
Моя душа здригнулася словами.
Співають пісню. Боже мій, мою!
Пісня «Засвіт встали козаченьки».
Ведучий 2.
У 1987 році Л.В.Костенко було вручено Державну премію і м.Т.Шевченка. Поетеса зауважила: «Для мене ім'я Тараса Шевченка – високе і святе, це джерело наших духовних цінностей. Його поезії – взірець служіння народові, людським ідеалам. Приймаю цю винагороду з вдячністю до Великого Кобзаря. Література – це не змагання, а боротьба. Боротьба не амбіцій, не стрибки у висоту, не біг наввипередки. Це довічна боротьба добра і зла, людського і нелюдського.
Вдячна тим, для кого працюю. Нагороду, освячену іменем Шевченка, розглядаю так, щоб отримати суворий і вимогливий погляд великого поета».
Ведучий 1.
На межі свого 90-річчя Ліна Костенко, будучи знаною поетесою, спробувала себе як прозаїк. Було видано перший прозовий твір письменниці «Записки українського самашедшого». І, як зазначала сама авторка, - неочікуваний успіх: лише за перший місяць розкуплено 45 тисяч примірників «Записок…».
Ведучий 2.
Сподіваємося, що й наступна, книга Ліни Костенко буде не менш величною подією в українській літературі. Бо кожна поезія, кожна збірка письменниці будить приспану свідомість українців, відкриває очі незрячих, розбурхує зледащілу патріотичність, нагадує, що ми великий народ, нащадки славних предків.
Ведучий 1.
Сьогодні ми признались в любові Ліні Василівні – Берегині нашої духовності. Бажаємо їй міцного здоров’я, творчого натхнення. І нових мистецьких звершень. Нехай пломениться її правдиве слово!
Ведучий 2.
Дякуємо всім учасникам свята. Бажаємо вам ніколи не розлучатися з поезією Ліни Костенко, неповторною, мудро і пристрасною.