Nav view search

Navigation

Кривий Ріг - металева перлина держави

Міністерство освіти і науки

Департамент освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації

Криворізький професійний транспортно-металургійний ліцей



Дидактичний матеріал

з історії України

«Кривий Ріг - металева перлина держави»

для учнів ПТНЗ І – ІІ курсів


 

Викладач:Груєнко Наталія Павлівна





Кривий Ріг

2016 рік


 

Груєнко Н.П. Дидактичний матеріал з історії України «Кривий Ріг - металева перлина держави» для учнів ПТНЗ І – ІІ курсів, 2016. - 24с.

 

 

 

 

 

 

 

Інформація, що знаходиться у довіднику стосується господарського життя, соціальної сфери, адміністративно-управлінського апарату, а також людських і матеріальних втрат під час голодоморів та під час окупації Криворіжжя.

Розраховано на викладачів навчальних закладів, учнів, студентів та всіх, хто цікавиться історією Криворіжжя.





Розглянуто на засіданні

методичної комісії гуманітарного циклу

_______________________

Голова методичної комісії____________ Чебоненко А.О.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кривий Ріг - металева перлина держави

 

 

 

Чимало легенд зберігає криворізька земля. Тихий шелест степової ковили повідає нам про загадкові стійбища епохи палеоліту, обрані далекими пращурами для постійного проживання. Численні мовчазні кургани, дослідження яких почалося в 60-ті роки ХІХ століття, здивували місцевих археологів рідкісними знахідками, а особливо таємничою композицією знаків – послань з минулого, що залишаються нерозгаданими й досі, бентежать нашу уяву, не дають спокою нашій пам’яті.

Дивовижне сплетіння двох річок по обидва береги обрамлено розкішними кронами дерев. Схилені у вічній зажурі красуні-верби, торкаючись зеленими вітами стрімкого потоку, проводжають його в далечінь. Надзвичайна привабливість місцевих краєвидів, історично сформовані Микитинський та Кизикерменський шляхи, що проходили повз ці землі, сприяли швидкому заселенню місцевості. Первісні люди на території сучасного Криворіжжя з’явилися ще за кам’яного віку. Про це свідчать гостроконечник, знайдений при розкопках у селі Родіонівка,  сокири, виявлені в міжріччях Саксагані та Інгульця.

В одному з курганів, розкопаних П. I . Сочинським на лівому березі річки Iнгулець до жовтневого перевороту 1917 року виявлено посудину з відмуленої глини з вушками. Що відноситься до трипілля.

Розвиненішими були племена так званої катакомбної культури, які з’явилися на території Криворіжжя у першій половині ІІ тисячоліття до Р. Х. Вони займалися в основному скотарством. У XV—XII століттях до Р. Х. з’являються скотарсько-землеробські племена зрубної культури, важлива роль у господарській діяльності яких належить саме землеробству.Досягає розквіту в цей період і бронзово-ливарне ремесло. А на початку І тисячоліття до Р. Х. на території всього Придніпров'я з’являються вироби з заліза. Особливого поширення вони набули у Північному Причорномор’ї, де з’явилися у VII ст. до Р. Х. кочові скіфські племена.

У IX—VII століттях до Р. Х. на Криворіжжі жили кіммерійці.

У II ст. н. е. в степи Криворіжжя зі своїми стадами рушили сармати.

 

Дике поле, дикий камінь, дикі нетрі –

Ні вогнів,

ані будівель,

ні доріг,

Тільки тирса, та в яругах злами вперті,

Тільки вітер, тільки назва:

Кривий Ріг.

Дике поле...



Історія Кривого Рогу


( до теми №1 «Україна на початку ХХ ст..», І курс)

 

У середині XVI ст. була створена Запорізька Січ. Починаючи з XVII ст. починається заселяння цих земель козаками. 1734 р. було створено Інгульську паланку, у переліку приналежних їй сіл і зимівників згаданий і Кривий Ріг. 1771 р. у Кривому Розі розташовується Ставка Коша Запорізької Січі. Залишки фортифікаційних споруд знаходилися при кургані Царьова Могила (в даний час не збереглися).

1774 р. академік Гюльденштедт відвідав район Кривого Рогу і зробив його перший науковий опис. Він згадує про розробки чорно-слюдистого сланцю в районі злиття рік Інгулець і Саксагань.

Після завершення 1774 року російсько-турецької війни російська влада відкрили новий поштовий тракт, що зв'язав м. Кременчук із Кінбурном і Очаківом, де стояли російські війська. Саме 8 травня (27 квітня за старим стилем) 1775 р в «Розписі заснованих поштових станцій по річці Інгулець від Кременчука до Херсона» з'являється перша офіційна письмова згадка про Кривий Ріг.

Місце для майбутньої поштової станції затвердив останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський. За його наказом службу на станції розпочали козацький писар Феодосій Кудлик і п'ятеро підзвітних йому козаків.

Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд почав роздавати ці землі у власність військовим, козацькій старшині, поміщикам і колоністам. Наприкінці 18 століття поміщиця Диконська переселила на виділені їй землі 30 селянських сімей з Пензенської губернії. Їхнє поселення називали Диконкою і Катеринівкою, тепер це територія рудника імені Кірова. 1808 року виникло село Інгулець, а 1818 — село Олександрів Дар, засноване генералом Рахмановим, який на землі, отриманій у подарунок від Олександра І, поселив кріпаків з Чернігівщини.

Після ліквідації 1857 року військових поселень Кривий Ріг переведено до розряду державних сіл, був центром Криворізької волості Херсонського повіту Херсонської губернії.

За переписом 1859 року в Кривому Розі налічувалось 554 двори і 3644 жителі. У цей час з'явились перші поселення на правому березі Саксагані в районі Кандибнної та Іванової балок. На правому березі Інгульця розпочалося залюднений Гданцівки. Тут вже існувало чотири сільця, що мали 42 двори і 312 жителів. Інші поселення, що входять у сучасне місто, нараховували; Інгулець — 165 дворів і 1390 жителів,  Олександродар (Рахманівка) — 151 двір і 1149 жителів, Довгницеве — 61 двори і 437 жителів, Вечірній Кут —35 дворів і 314 жителів, Веселі Терни — 85 дворів і 593 жителі. Зважаючи на велике значення Кривого Рогу, як господарського центру регіону, слободі в 1860 році надано статус містечка. У цьому акті проявилося визнання його зрослої економічної ролі. Алe й після цього тривалий час Кривий Ріг залишався типовим селом. Його швидкий промисловий розвиток розпочався лише в останній чверті XIX століття в зв'язку з розробкою залізної руди.   Промислове життя дав місту О.Поль. З його ініціативи в Парижі було створено «Акціонерне товариство Криворізьких залізних руд» (1880 р.), яке почало видобуток залізної руди на Саксаганському руднику. Бурхливий розвиток залізорудної промисловості Кривбасу відбувався в 90-ті роки ХІХ століття. В 90-ті роки на Криворіжжі виникла металургійна промисловість.

13 квітня 1874 року Імператорським Російським технічним товариством призначена комісія під головуванням О. О. Іосса задля «дослідження благонадійності родовища залізних руд і інших мінеральних багатств, відкритих в околицях села Кривий Ріг».

Після доведеної наявності на Криворіжжі величезних запасів залізної руди, 1881 року був заснований перший на Криворіжжі Саксаганський рудник, що належав «Товариству криворізьких залізних руд». Розпочався важливий період у промисловому розвитку Криворіжжя.

На розвиток Кривого Рогу вплинуло спорудження 1884 року Катерининської залізниці, яка сполучила місто з промисловими районам Придніпров’я і Донбасу.

У середині 80-х років 19 століття до розробки криворізьких залізних руд долучаються металургійні товариства. 1885 року два рудники відкрило Новоросійське металургійне товариство, у 1886 Південно-Російське Дніпровське товариство заснувало Галковський, Шмаковський і Ростковський рудники. Ще два рудники — Олександрівський та Брянський — протягом 1886—1888 років створені Брянським товариством. Виникають і дрібні рудники засновані окремими підприємцями.

Розвиток промисловості супроводжувався зростанням чисельності населення. 1916 року в Кривому Розі проживало 26,7 тисяч жителів, а загалом на території сучасного міста близько 60 тисяч.


Українська революція 1917—1921 років

( до теми №2,3. Україна в роки Першої світової війни. Початок

української революції. Українська державність в

1917 – 1921 роках, І курс)

 

В січні 1918 року в Кривому Розі внаслідок збройного повстання, організованого місцевими більшовиками, було розпущено міцеві органи Центральної Ради і встановлено радянську владу. Рудники були нацоналізовані.

В лютому була створена Донецько-Криворізька Радянська Республіка, однак це утворення де-юре проіснувало недовго, а фактично так і не було створене.

Австро-німецька окупація

У лютому 1918 року керівництво УНР уклало Берестейський мир з Німеччиною. Згідно з домовленостями, на допомогу у боротьбі з більшовизмом на територію Криворіжжя було введено частини союзних Німеччині австро-угорських військ. Армія увійшла в місто 27 лютого. 29 березня австроугорці окупували північні околиці Кривого Рогу, а ще через два дні остаточно перебрали контроль над містом. Комендантом Кривого Рогу був призначений обер-лейтенант Генріх Антон фон Хельтке.

Радянська влада 1919 року

Після короткого періоду влади Директорії з січня 1919 року в Кривому Розі знову діяли органи влади УРСР. 26 лютого було утворено Криворізький повіт з 30 волостями, що увійшов до складу Катеринославської губернії. Кривий Ріг отримав статус міста.

Денікінська окупація

9 серпня місто захопили війська Добровольчої Армії під командуванням генерала Денікіна. Восени 1919 року та на початку 1920 Кривий Ріг декілька разів переходив з рук в руки.

Радянська Україна
17 січня 1920 року Кривий Ріг остаточно зайняли війська Червоної Армії. В селі Лозуватка розміщувався штаб кавалерійської бригади Г. І. Котовського.

На початку 20 століття у місті почали будувати багатоповерхові житлові будинки. Деякі вулиці покриті бруківкою. Проте в місті не було водопроводу, каналізації. Працювало 32 лікарняних установи, 26 початкових шкіл, з’явились перші кінематографи.

 

Голод 1921-1923

 

(до теми №5 «Українська СРР в умовах нової економічної політики»

1921 – 1928рр, І курс)

 

Голод на Криворіжжі був спричинений посухою, повоєнною розрухою, політикою хлібозаготівель та надмірним вивозом хліба за межі Криворізького повіту. Вже на початку 1921 року, не зважаючи на вищу категорію постчання, рудничне населення відчувало нестачу продовольства,- все йшло на утримання військових частин. На волосних зсипних пунктах зерно закінчилось у березні. Тоді ж припинено підвіз палива з Донбасу, що ускладнювало загальний важкий стан. Було оголошено, що боротьбу з неврожаєм потрібно проводити за рахунок внутрішніх ресурсів. Вже в серпні четверта частина населення була уражена епідемією холери. Із загальної кількості хворих померло близько третини. Весь зібраний у рахунок продподатку хліб і допомога Поволжю вивозилися за межі повіту.

Якщо люди поїдали насіння, видане як посівну позичку, то каралися ув’язненням терміном до 3-х років. На грунті голоду у Кривому Розі різко зросла злочинність, включаючи пограбування і вбивства.У травні розпочала роботу Американська організація допомоги (АРА), яка забезпечила обідами 35% голодуючих дітей.

За пуд зерна можна було купити будинок, корову або коня. При цьому збір продподатку продовжувався. У липні комісія допомоги голодуючим отримала дані про факти розриття могил і поїдання трупів (с. Широке).

У період голоду 1921-23 населення Криворізького повіту зменшилося майже на 20% (70 тис. осіб).


Голод 1925 у Криворізькому окрузі

Не дивлячись на загальний добрий врожай 1924-25р. у Криворізькому окрузі недорід був у Долинському, Казанківському, Криворізькому, Лозуватськомуі Широківському районах. Селяни не мали можливості повернути 130 тис. пудів позички. Окрвиконком клопотався про її зменшення, але і це виявилось не під силу. Ціла низка господарств почала посилено збувати худобу і закуповувати на отримані гроші продовольство. Працездатна частина населення кидала свої господарства і направлялася до Кривого Рогу у пошуках роботи або виїжджала в інші врожайніші райони. Безпосередня загроза розорення нависла над 22 тис. селянських господарств. РНК УСРР у виділенні грошей відмовила. Наслідки неврожаю відчувалися і в наступному 1926 році. Зокрема ціни на хліб, які піднялися у серпні 1925 року, протрималися до наступного.

 

Голод 1928-29 на Криворіжжі

У важких умовах пізньої весни селяни були вимушені зробити повторний засів. Холодну весну змінило посушливе літо, яке призвело до неврожаю хлібів. Не дивлячись на такий стан, обсягу хлібозаготівель зменшено не було. Натомість прийнято рішення про скорочення споживання хліба. У окрузі згідно з директивами ЦК КП(б)У необхідно було залишити тільки 2-тижневий запас хлібопродуктів. Для викачки зернових на село були відряджені уповноважені. У місті перебої з постачнням хліба викликали ажіотажний попит: біля магазинів збиралися величезні черги – скуповували не лише його, а й усі борошняні вироби. Розпочалася заготівля сухарів. Уряд зменшив обсяг продподатку, але він все рівно залишався дуже високим з огляду на неврожай.вже в червні селяни почали згодовувати худобі солом'яні покрівлі споруд.у серпні було визнано необхідність допомогти голодуючим. Але, як вважають дослідники, реальне число постраждалих було у 2-3 рази вище за офіційно обнародуване, тоді як загальна кількість для всієї України визначена в 850 осіб. Безкоштовне харчування передбачалося для дітей у школах(до 1 серпня 1929 року)і для вагітних жінок. Всі інші повинні працювати на громадських роботах. Ціни в окрузі різко піднялися. Звільнення від податків було вибірковим.

З 1929 міському населенню видали забірні книжки, але це не ліквідувало довгих черг за хлібом та іншими продуктами споживання. Відносно села продовжувалася тактика отримання шляхом примусу та тиску грошей (облігацій) та зерна. Це призвело до того, що навесні 1929 у багатьох з них закінчилися продукти харчування і розпочався масовий забій худоби та поїдання посівного матеріалу. З метою боротьби проти цього окрвиконком двічі (15 жовтня 1928 і 13 серпня 1929)приймав обов’язкові постанови, де вводилася адміністративна і судова відповідальність за таємний забій худоби. Але все це не могло зупинити кризу, що вже йшла повним ходом





Заснування заводу

(до теми№6 «Закріплення радянської влади в Україні» 1928 – 1938рр., І курс)

 

І ось наступив 1931 рік. 16 червня 1931 року голова ВСНХ СРСР Григорій (Серго) Орджонікідзе підписує наказ про будівництво Криворізького металургійного заводу. Згідно з наказом завод необхідно було ввести в лад вже до кінця 1932-го року. Будівництво почалося в 1931 році на базі залізняку Криворізького залізорудного басейну (Кривбасу).

Начальником будівництва і першим директором заводу був призначений колишній бойовий комісар, досвідчений радянський керівник і особистий друг Орджонікідзе Яків Ілліч Вєснік.

Насамперед необхідно було вибрати місце для майбутнього гіганта металургії. Розглядалися 4 варіанти: у районі сучасного Карачуновського водосховища, на Гданцівці (на базі вже існуючого чавуноливарного заводу), поряд із станцією Кривий Ріг (нині Кривий Ріг—Західний) і, нарешті, недалеко від станції Червона. Зупинитися вирішили на останньому варіанті.

Для гігантського будівництва необхідна була величезна кількість людей. Невеликий загін професійних будівельників прибув з Харкова. Всіх інших необхідно було спочатку знайти, а потім навчити. Довгі роки офіційною історією соромливо замовчувався один нюанс: як і всі інші великі будівництва соціалізму, будівництво «Криворіжсталі» не обійшлося без участі спеціального контингенту робітників-ув'язнених, «перекинутих» сюди з будівництва Біломорканалу.

Але і цього виявилося замало. За партійною рознарядкою в Кривий Ріг прибували люди з довколишніх сіл. Цікаво, що Вєснік, ставлячи перед собою завдання побудувати підприємство, що не поступалося кращим зарубіжним виробництвам, на завершальному етапі від послуг іноземних фахівців вирішив відмовитися. Хоча спочатку тут працювали німці і американці. Наші робочі, у розпорядженні яких були тільки примітивні лопати і грабарки, ще довго згадували акуратні інструменти заморських фахівців, їхні дивовижні термоси, що зберігають гарячий чай.

8 серпня 1934 року була запущена перша доменна піч. Вже через чотири місяці вона дала рекордну кількість чавуну — 337 тонн замість запланованих 220-ти. Першій домні дали ім'я «Комсомолка».

До Другої світової війни було введено 3 доменних печі і бесемерівський цех у складі 2 конвертерів. На початку війни частина устаткування заводу була евакуйована на Урал (м. Нижній Тагіл). Під час німецької окупації міста (15 серпня 1941 — 22 лютого 1944) завод був зруйнований. Після війни відновлений, реконструйований і розширений.

1967 року стала до ладу на той час найпотужніша доменна піч у світі корисним об'ємом 2700 м 3 .

 

 

Голод 1932-33 на Криворіжжі

 

(до теми №6. Закріплення Радянської влади в Україні (1929-1932рр.),

І курс)

 

Терор голодом, що продовжувався протягом 22 місяців – свідома і цілеспрямована політика сталінського уряду, стратегія і тактика якої почали відпрацьовуватися ще у 1928. Перші ознаки голоду в селах Криворіжжя зафіксовано вже в грудні 1931 року. Влітку полегшення відбулося за рахунок городини і садів. Знаючи, що чергова продрозкладка знову виснажить колгоспні та індивідуальні комори, селяни почали ховати свій хліб і вкрадений на токах. Щоб створити колгоспні запаси, зерно залишають у полові, недообмолочують снопи, змішують збіжжя з землею, щоб його не прийняли на елеваторі. Подібні факти не проходять повз увагу московського уряду і у відповідь приймається сумнозвісний «Закон про 5 колосків». Ним передбачалось застосування до порушників засудження до розстрілу або на 10 років ув’язнення. Стан погіршили безперервні дощі, що йшли з 24 по 27 липня.

За невиконання плану хлібозаготівель було проведено 11 відкритих процесів над головами сільських рад і колгоспів.

З 2 грудня 1932 року для жителів Кривого Рогу хлібну норму знижено до 200- 400г. (залежно від категорії) на працюючого і до 100-200г. на утриманця. Збожеволівші від голоду люди їли ховрахів, жаб, мишей, горобців, а деякі стали канібалами та трупо їдами. Вживання м’яса дохлих тварин, котів, собак стало нормою. Жертвами голодомору на Криворіжжі за приблизними підрахунками 1932-1933рр. по місту досягли не менше як 5 тисяч, на селі – 11,7 тисяч осіб.

 

 


Війна…..

 

(до теми №1 Україна в роки Другої світової війни(1939-1945рр.) ІІ курс

 

22 червня 1941 року гітлерівська Німеччина напала на нашу країну. Жителі Кривого Рога, як і всі радянські люди, з болем сприйняли цю звістку. 22--23 червня у місті і на рудниках відбулися сотні мітингів, у яких взяли участь по суті всі мешканці міста.

Тисячі гірників та металургів подавали заяви про відправку на фронт добровольцями. Однак шахта чи цех заводу теж були важливою ділянкою боротьби з ворогом.

Люди працювали самовіддано. Планові завдання червня та липня були виконані на 110--118%. В місті почалося формування народного ополчення, винищувальних батальйонів. На заводах виготовлялася й ремонтувалася бойова техніка. З наближенням фронту було організовано евакуювання на схід техніки, матеріалів та інших коштовностей. Тисячі криворіжців вирушили на нове місце для того, щоб там відбудувати заводи. Німецько-фашистська авіація дуже часто здійснювала нальоти на Криворіжжя, що приводило до загибелі мирних жителів. Над Кривим Рогом йшли запеклі повітряні бої. Взагалі Кривий Ріг займав особливе місце у планах фашистської Німеччини. Вони розраховували на «Криворіжсталь», але їм не вдалося, бо криворіжці зупинили завод. На повному ходу три доменні печі були відключені від повітряних агрегатів. Розплавлений чавун, який був на той час у домнах, затвердів. Саме це не дозволило фашистам скористатися домнами.


Український національно-визвольний рух


Український національно-визвольний рух в Кривому Розі було організовано похідною групою ОУН під проводом Петра Рішка (Ріжка), яка прибула у місто 14 серпня 1941 року. До її складу входили Ярослав Потічний, Мирослав Мричко, Дмитро (за іншими джерелами Олександр) Горбачів, Іван Саляк, Іван Тарнавський, Ганна Максимець та інші.

В місті допомогу оунівцям надавали кілька українських перекладачів при німецькій армії, зокрема Теодор Найдич, який налагодив близькі контакти з місцевим українським підпіллям та проводив самостійницьку пропаганду. Восени 1941 року він був заарештований співробітниками гестапо та на початку 1942 року замордований у криворізькій в'язниці під час допитів. Багато інших перекладачів, серед яких Роман Спольський, Олександр Масляник та Віктор Яворський, за зв'язки з українським підпіллям потрапило до німецьких концтаборів.

Проте головною рушійною силою національно-визвольної боротьби в Кривому Розі була група місцевих українців під проводом гірничого інженера Сергія Шерстюка. За часів німецької окупації Шерстюк обіймав посаду Голови міської управи. Ним було запроваджено використання української мови в офіційному діловодстві, оформлення вулиць українськими вивісками, офіційне вживання національного гімну «Ще не вмерла Україна».

За ініціативи міської управи в Кривому Розі виходила з друку газета «Дзвін» (головний редактор Михайло Пронченко). 1 жовтня 1941 року з прем'єри «Тарас Бульба» розпочав роботу Театр ім. Котляревського. За рік було поставлено 12 прем'єр. На його виставах побувало 70000 глядачів. У місті почали діяти капела бандуристів, музична школа, кінотеатр, спортивне товариство. Також на теренах Криворіжжя відновила свою роботу «Просвіта», яку очолював Юрій Семенко. Зусиллями шкільного відділу міської управи було поновлено навчання у середніх школах та педінституті. В селі Грушівці почала працювати сільскогосподарська школа, а у Веселих Тернах — Криворізька агрономічна школа.

У відносинах з німецькою адміністрацією Шерстюк рішуче відстоював українські інтереси. Така самостійна проукраїнська політика була небезпечна як для німецької окупаційної влади, так і для радянського підпілля. У грудні 1941 року за доносом агента НКВС на прізвище Пастернак Шерстюка було заарештовано Гестапо. На початку січня 1942 року була заарештована також ціла низка його соратників. 11 лютого 1942 року Голова міської управи Сергій Шерстюк, головний редактор газети «Дзвін» Михайло Пронченко, активні діячі українського визвольного руху Ганна Максимець, Іван Потапенко та ще близько 150 чоловік були розстріляні біля шахти Валявка. Згодом німецька влада закрила більшість українських шкіл у місті, змінила керівництво театру та розпустила «Просвіту».

Після репресій український національний рух на Криворіжжі переходить у підпілля. На його чолі стає Михайло Васильович Кривошапка. У грудні 1942 року його група здійснює страту провокатора Пастернака, а сам Кривошапка під іменем Василя Михайловича Козика, щоб уникнути арешту, пробився до Дніпропетровська, де продовжив свою діяльність під керівництвом Юрія Леміша.

Радянське підпілля

Понад 30 місяців тривала фашистська окупація міста. Для роботи в тилу Криворізький міськком КП(б)У залишив підпільний міський комітет у складі Н. Л. Омельченка, А. Е. Губенка, В. С. Сингирцова, С. Г. Помельникова. На території Кривого Рогу діяли 14 підпільних організацій і патріотичних груп. Разом із фронтовиками і трудівниками тилу вони наблизили час переможного салюту, що пролунав на честь визволителів 22 лютого 1944 року.

До хронічки боїв по визволенню Криворіжжя варто додати, що практично ні один населений пункт не брався без бою.

 

Місто – побратим

 

Перший договір про співпрацю між містами-побратимами Кривий Ріг і Нижній Тагіл був укладений 12 серпня 1994 року. Але початок цієї дружбу покладено в важкі роки ІІ світової війни, коли тагільські і криворізькі підприємства спільними зусиллями в тилу кували зброю Перемоги.

Мешканців Кривого Рогу та Нижнього Тагілу пов'язує давня дружба, яка зароджувалася у важкі роки ІІ світової війни. Влітку 1941 року гітлерівці рвуться до Кривого Рогу, а 7 серпня в місто надходить телеграфне розпорядження наркома важкої промисловості І.Ф. Тевосяна про зупинку одного з найбільших підприємств чорної металургії - заводу «Криворіжсталь» та евакуації його на Урал - на новотагільский металургійний завод.

У Нижній Тагіл евакуювали обладнання, робітників і членів їх сімей. Багато хто не мали теплого одягу, не було запасу продовольства. Місцеві жителі ділилися з евакуйованими всім.

Більшість криворіжців влилося в ряди робітників НТМЗ. Вони працювали в самих відповідальних цехах: доменному, мартенівському, прокатному. Вагомий внесок криворізькі металурги внесли на будівництво та освоєння домни №3 навесні 1944 року.

Після визволення України з Нижнього Тагілу були відправлені 730 вагонів з устаткуванням і більше 4000 тагільчан переїхали жити і трудитися в Кривий Ріг. Протягом наступних десятиліть жителі двох міст зберігали теплі і дружні зв'язки, зародилося багато спільних традицій.

 

 

І розпочалась відбудова…

(до теми №2 Україна в перші повоєнні роки (1945-почток 50-х рр..)

ІІ курс

Тяжкою і голодною була відбудова зруйнованого міста. Не раз доводилося ходити його вулицями, бачити підірваний міст через Інгулець, а поряд – побудований тимчасовий дерев'яний, спалений хлібозавод та ще довші черги за внормованими грамами хліба. Відновити «Криворіжсталь» було неможливо. Але металурги ремонтували обладнання, в якому мали потребу їх побратими на Сході, і надсилали його на Донбас і Урал. А ось перші невеличкі шахти-«уклонки» видали руду щойно після визволення. Окупанти ж свого часу рудо видобуток в Кривбасі налагодити так і не змогли.

Відбудовчі роботи йшли у три зміни.

Однак після визволення Кривого Рогу в одній з домен його довелося підривати динамітом, але завод був відбудований .

Героїчний приклад патріотів мав позитивний вплив на все населення. Показово, що за два з половиною роки окупації німецькому концерну «Герман Герінгверке» так і не вдалося налагодити видобуток криворізької руди. З цього приводу Гімлер писав, що питання забезпечення гірничорудної промисловості Криворіжжя робочою силою стоїть дуже гостро. Місцеві робітники не можуть, а скоріше, не хочуть видобувати руду. Їх можна використовувати лише на підготовчих, очисних роботах. У той же час гітлерівці планували, наприклад, у першій чверті 1943 року видобувати щодоби чотири тисячі тонн руди. В перший післявоєнний рік Гіпромезом було розроблено обґрунтування, а в 1947 році - проектне завдання на відновлення і розвиток першої черги комбінату. У березні 1949 року перша доменна піч була відновлена; а в січні 1950-го видала чавун доменна піч 2, у вересні 1951 року - піч 3. Вступили в дію аглофабрика, ремонтно-механічний, ковальський та інші допоміжні цехи.

Особливо швидкий розвиток комбінату почалося з другої половини 50-х. Менш ніж за два роки були введені в дію доменна піч 4, киснево-конверторний цех 1, блюмінг 1150 з безперервно-заготівним станом, дрібносортний стан 250, дротові стани. З цього моменту щорічно вводилися в експлуатацію потужності, рівні середньому металургійного заводу того часу.
Інтенсивний розвиток комбінату тривало до 60-х: у найкоротші терміни побудовані три доменні печі об'ємом 2000 куб. м кожна, мартенівський цех, комплекс киснево-конверторного цеху
2.

Будівництво і пуск в 1974-му доменної печі 9 об'ємом 5000 куб. м, а потім унікального дрібносортного стану 250-6, найбільшої в світі кріогенної установки КТ-70, двухванного сталеплавильного агрегату 6 вивели комбінат на перше місце в країні по випуску чавуну, а по виробництву сталі і прокату - на друге (по цим видам продукції «Криворіжсталь» поступалася лише Магнітогорському металургійному комбінату). До цього часу комбінат займав площу 2200 га.

 

Наказом Міністерства промисловості України 179 від 08.10.1996 року на основі металургійного комбінату «Криворіжсталь», коксохімічного заводу та Новокриворізького гірничо-збагачувального комбінату створено державний гірничо-металургійний комбінат «Криворіжсталь».

Основний сортамент продукції комбінату - агломерат, кокс, чавун, сталь, дрібносортний прокат багатоцільового призначення, а також гранульований шлак, товари народного споживання, вироби з кришталю.

 

 


Керівники заводу

 

 

 

 

 

 

 

 

Приватизація заводу

(до теми №6 Україна в умовах незалежності)

ІІ курс

Приватизація "Криворіжсталі" відбулася в червні 2004 року. Тоді на продаж було виставлено 93,02% акцій. У результаті комбінат був проданий українському інвестиційно-металургійному союзу (ІМС) всього лише за 804 мільйони доларів. Його спеціально створили саме для покупки "Криворіжсталі"

 

 

 

24 жовтня відбувся аукціон з продажу 93% акцій Криворізького гірничо-металургійного комбінату. Переможцем стала компанія "Mittal Steel Germany GMBH", що купила підприємство за 24,2 мільярда грн. (ок. $ 4,8 млрд.). Це найдорожчий продаж в історії української приватизації. Президент В. Ющенко заявив, що від цієї операції Україна отримає на 20% більше коштів, чим від продажу всіх підприємств до цього.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сучасність

 

(до теми №6 Україна в умовах незалежності)

ІІ курс

 

У місті встановлюються нові пам'ятники, були затверджені офіційні символи — герб, прапор і гімн.

.

Символіка міста Кривого Рога

Кривий Ріг

Заснований у 1775 р. як козацька слобода. За легендою, назва п оходить від прізвиська засновника міста - козака Кривий Ріг.

 

 Герб радянського періоду затверджений у 1972р. Щит скошений справа лазуровим і червоним. В першій частині - срібний хімічний комбінат, в другій - срібна шахта з териконами. Червона глава обтяжена срібною назвою міста українською мовою.

 

 

Г ерб

 

Сучасний герб затверджений рішенням 30 ІІІ сесії XXІІІ скликання від 20 травня 1998р. Щит розтятий зеленим та червоним. В щиті срібна козацька порохівниця, над нею золотий дубовий трилисник з двома жолудями. Щит обрамований декоративним картушем і увінчаний міською короною. Козацька порохівниця виготовлена з рогу, що передусім вказує на назву міста, а також на славетне минуле краю (до 1775 р. - територія Запорізької січі), легенду про засновника міста козака Кривого Рога, та іншу версію про походження назви міста - утворення кривого мису (рогу) при злитті річок Інгулець і Саксагань. Порохівниця також говорить про великий потенціал і можливості міста, спроможність до дії і розвитку: - "Є ще порох в порохівницях!", та нагадує про заклик "Тримай порох завжди сухим!". Золотий дубовий трилисник з двома жолудями - це передусім символ сили, міцності, багатства, глибокого коріння та духовного відродження. Трилисник формою нагадує тризуб, що є символом триєдності сил, споконвічним знаком оберегом української землі. Крім того, трилисник символізує минуле, сучасне і майбутнє та їх нерозривний зв'язок, а як жива природна форма - постійний розвиток і оновлення. Зелений колір означає достаток, волю , надію, радість. Червоний - хоробрість та лицарські чесноти, любов, мужність, великодушність. Золото - багатство, сила, вірність. Срібло - чистота помислів і діянь.

Автори: Дабіжа М.К. - заступник голови міськвиконкому з питань освіти та культури; Бакальцев В.М. - архітектор, головний художник міста, член Спілки архітекторів України; Сєднєва С.А. - мисткиня, член Міської художньої ради, член Спілки художників України; Токар В.І. - мистець, головний редактор художньої газети "Арт-Ательє", член Спілки художників України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прапор міста

 

Хоругва затверджена рішенням 30 ІІІ сесії XXІІІ скликання від 20 травня 1998р. Квадратне полотнище розтяте на зелену і червону частини, в яких біла козацька порохівниця, над нею жовтий дубовий трилисник з двома жолудями.

 

 

 

Печатка затверджена рішенням 30 ІІІ сесії XXІІІ скликання від 20 травня 1998р. В центі печатки контур козацької порохівниці, над якою дубовий трилисник з двома жолудями. Напис по колу - "Печатка міста Кривого Рогу".

 


Гімн міста

Кривий Ріг – моє місто
У 2002 році як гімн Кривого Рогу визнана пісня "Кривий Ріг – моє місто” І. Шевченко В. Удовенко

Рідний мій Кривий Ріг - моє місто невтомне,
В світі інших таких не зустрінеш ніде.
На просторих майданах, у шахтах і домнах
Все кипить, все міняється, стрімко росте!

Приспів:
Кривий Ріг - моє місто,
Це тобі моя пісня,
Хай летить вона в небо високе твоє.
Ти - перлина держави,
Її гордість і слава,
Я вклоняюся долі, що ти в мене є!

Не коривсь, Кривий Ріг, ворогам ти ніяким,
Скільки б землю твою не топтали вони.
Переможну весну принесли в сорок п'ятім
Твої віддані дочки і мужні сини!

Приспів.

Де навічно злились Інгулець з Саксаганню,
Полонить ніжно душу святе почуття.
Кривий Ріг, ти моє незрадливе кохання,
Вірю я у щасливе твоє майбуття!

Приспів.

 


Сучасний Кривий Ріг — це велике індустріальне місто, центр Криворізького залізорудного басейну — найважливішої сировинної бази металургії України. До складу Кривого Рогу входять 7 районів: Дзержинський, Довгинцівський, Жовтневий, Інгулецький, Саксаганський, Тернівський та Центрально-Міський. У підпорядкуванні Криворізької міської ради також перебувають селища Авангард, Гірницьке, Коломійцеве, Степне, а також село Новоіванівка та Тернуватий Кут.

Ми скрізь і завжди маємо відчувати тепло рідної землі. У душі людини повинно бути світло, яке б указувало їй у житті дорогу добра. Ви ніколи не повинні забувати, що викриворіжці.
Володимир Гоголь-Царенко, український криворізький поет, фольклорист, присвятив своїм землякам вірш.

 

«А нашому роду нема переводу!»

А нашому роду – рости і буяти,

До сонця тягнутись барвінком хрещатим.

Ой, вродо козацька, віддавна.

А ще ж бо в нас - гляньте! –

будови до хмари,
То шахти вогнями, то домни пожаром,

То – сила робоча,

Палає, іскриться пожарами з ночі.

Дивується світ - й дивуватися буде,

Які в Кривім Розі та й славнії люди!

А все то - герої, а все - будівничі,

Птиця, бачте, і та без Вкраїни не може.

Як же ті, що лишили Вкраїну, живуть?

Без вкраїни прожити лише той

тільки може,

В кого в жилах не кров українська –

а ртуть.

 


 


 

 

 

Використані джерела:

 

1.Підшивка газети «Червоний гірник » з 1951 року.

2.Мельник О.О., Балабанов С.В. Історична енциклопедія Криворіжжя – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2007

3.Дабіжа М.К. Кривий Ріг. Науково популярне видання –ТОВ РА Тандем, 2000

4.Иванов П.С. Криворожсталь – Промінь, 1984

5.Тіміргалєєва Л.М. Этой памяти у нас не отнять…ПП Рута, 2013

6. http://www.arcelormittal.com.ua.

7. Криворожсталь. История фабрик и заводов.

8. Туренко Г. Г. Криворожский металлоград: К 80-летию Криворожстали [Текст] / Г. Г. Туренко. — Кривой Рог: Дионат, 2014. — 112 с.

9. Новик Л. И. Кривой Рог: Путеводитель-справочник / Л. И. Новик, Д. И. Кан. — Днепропетровск: «Промiнь», 1986. — 191 с.

10. Історія міст і сіл Української РСР. Том 4. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971 . — С.  285–311.