КРАЄЗНАВСТВО, КРАЄЗНАВСТВО ТА КРАЄНАВСТВО ІСТОРИЧНЕ
- Деталі
- Категорія: Краєзнавство
- Опубліковано: Середа, 23 березня 2022, 09:18
- Перегляди: 100
КРАЄЗНАВСТВО, краєзнавство та краєнавство історичне. Крає-знавством традиційно називають комплексне дослідження під кутом зору історії, географії, природничих наук, етнографії та економіки нар. госп-ва переважно силами ентузіастів і професійних науковців відносно невеликої території (регіону) – міста, села, району, області, а також етногр. чи певної ін. території, яку населення, яке там проживає, називає своїм краєм. К. пов'язане з масовим громад. рухом, спрямованим на вивчення рідного краю. Воно вважається ефективним засобом патріотичного виховання й формування само-свідомості місц. населення. Осн. формами участі населення в крає-знавчому русі є діяльність крає-знавчих музеїв, наук. т-в, гуртків, клубів тощо. За напрямами розрізняють К. істор., геогр., літ., муз. та ін. Водночас, усі різновиди К. тісно пов'язані між собою й доповнюють одне одного; К. в цілому є органічною сукупністю всіх цих різновидів і спрямоване на всебічне вивчення краю. Краєзнавство історичне досліджує як історію того чи ін. краю або окремого населеного пункту, так і історію вулиць, ф-к, з-дів, різних форм організації с.-г. вир-ва, наук., культ.-освіт. установ, пам'яток історії та к-ри, воно також досліджує життя й діяльність видатних політ., держ., військ., наук. діячів, нар. героїв, відомих письменників та митців, життєвий і творчий шлях яких тим чи ін. чином пов'язаний з даним краєм. Такі дослідження здійснюються на основі найрізноманітніших речових, писемних і мовних джерел, що належать до конкретних етапів історії краю. Специфіка історико-краєзнавчого дослідження полягає в поєднанні загальноістор. методології з методиками деталізації та конкретизації істор. фактів. Це дає змогу з'ясувати особливості прояву в конкретних локальних регіонах осн. рис та гол. тенденцій істор. епох і періодів, а також тих чи ін. заг. процесів і явищ, характерних для тієї чи ін. країни, складовою якої є даний край. Ці особливості проявів, як правило, пов'язані з впливами таких факторів, як – специфіка геогр. умов, екон. розвитку та соціальних відносин, зовн. оточення, своєрідності місцевої к-ри, традицій, психології, нарешті, індивідуальних рис конкретних учасників подій.
Витоки К. істор. на укр. землях історики вбачають у традиції, що пов'язана з літописанням у Київській Русі: саме тоді була започаткована практика фіксації важливих істор. подій, явищ, геогр. та ін. відомостей. Істор.-крає-знавчі дослідження набули поширення від серед. 18 ст., коли на наук. основі почали проводитися описи укр. земель і урядовими та наук. установами були розіслані на місця різноманітні анкети та запити, в яких містилися питання щодо істор. минулого окремих населених пунктів, відомостей про наявність стародавніх городищ і споруд, архівів та літописів. Значне піднесення краєзнавчого руху в 19 – на поч. 20 ст. було пов'язане з діяльністю широкої мережі держ. і громад. установ, що збирали і вивчали історико-краєзнавчі матеріали. Серед них своєю активністю вирізнялися губернські стат. к-ти та губернські вчені архівні комісії, єпархіально-стат. к-ти, численні наук. т-ва.
У 2-й пол. 1920-х рр. в УСРР краєзнавчий рух набув масового характеру, цьому сприяла, зокрема, українізації політика. У складі ВУАН (нині Національна академія наук України) ще з 1922 почала діяти Комісія краєзнавства, від 1927 діяв Український комітет краєзнавства, а також кілька комісій з порайонного дослідження України. Було створено багато наукових, студентських і шкільних істор.-краєзнавчих т-в. 1927–30 виходив ж. "Краєзнавство". Однак на поч. 1930-х рр., коли влада взяла курс на згортання процесів нац. відродження, вітчизн. краєзнавці були піддані масовим політ. репресіям, а більшість краєзнавчих т-в ліквідовані.
У Західній Україні в міжвоєн. період осередками К. були: т-во "Плай" у Львові (з 1924; видавало ж. "Наша Батьківщина"), т-во "Бойківщина", краєзнавчі музеї у містах Сянок (нині м. Санок, Польща), Яворів, Коломия, Ужгород, Тернопіль та ін.
Відродження К. в УРСР після Другої світової війни відбувалося під контролем КПУ та рад. установ. Це позначалося на змісті та напрямах роботи як краєзнавчих осередків, так і окремих ентузіастів – їхня робота зосереджувалася переважно на вивченні історії встановлення рад. влади в краї та місц. подій Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945. Від 2-ї пол. 1950-х рр. активізувалося видання краєзнавчої літ. (серія "Області Української РСР", туристичні довідники й карти, описи пам'яток історії та к-ри, ж. "Краєзнавство в школі"), було відновлено мережу краєзнавчих та істор.-краєзнавчих музеїв на обласному й районному рівнях, які стали центрами організації краєзнавчого руху. Від 1960 почали створюватися нар. музеї і музейні кімнати. Важливим етапом у розгортанні історико-краєзнавчих досліджень в УРСР була підготовка та видання в 1960–70-х рр. 26-томної "Історії міст і сіл Української РСР", у її створенні брали участь понад 100 тис. місц. авторів. Від 1966 почало діяти Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, невдовзі воно стало найбільшою масовою громад. організацією республіки.
Від 1980 стали регулярно проводитися всеукр. історико-краєзнавчі конференції. Щорічно в різних регіонах України проводилися місц. конференції з історико-краєзнавчої тематики. Активізації істор. К. сприяли також роботи з підготовки багатотомного "Зводу пам'яток історії та культури України" (започаткований 1982).
На поч. 1986 в УРСР діяли 7994 громад. музеї, в яких було зібрано 2 млн 200 тис. експонатів. У 2-й пол. 1980-х рр. на хвилі демократизації рад. сусп-ва масового характеру набуло заснування неформальних краєзнавчих об'єднань нац.-патріотичної спрямованості (Товариство Лева, "Спадщина", Карпатський лещетарський клуб у Львові, "Сокіл" у Харкові, "Вертеп" у Тернополі, "Щире братство", "Громада", "Клуб києвознавців" та ін.).
У берез. 1990 відбувся установчий з'їзд Всеукраїнської спілки краєзнавців, нині її осередки діють в усіх регіонах України. Відновлено видання час. "Краєзнавство" (з 1993).
На поч. 21 ст. важливу роль у координації історико-краєзнавчих досліджень в Україні відіграють створені в складі Інституту історії України НАН України відділ історико-краєзнавчих досліджень (з 2007 – центр зводу пам'яток історії та культури України) і відділ проблем регіональної історії, а також проблемна рада з історико-краєзнавчої тематики.
КОТ Сергій Іванович.